суббота, 22 ноября 2014 г.

Християнська церква в ранньому Середньовіччі. Християнізація Європи. Посилення папства. Тема друга.

З'явившись у Римській імперії,  християнство пережило її загибель та перетворилося на фундамент середньовічної європейської цивілізації. Єдине, що об'єднувало ворогуючі між  собою держави на території Європи, — це приналежність до християнської церкви.





Починаючи з ІV ст.. починається процес християнізації.

Християнізація  -- це процес поширення християнської віри на інші території, за межі Римської імперії.









Етапи християнізації:  
 IV cт.–початок християнізації при імператорі Константині ;
 V-VI ст.–поширення християнства на германські племена які оселились на 
              теренах Римської імперії ;
 VI–VIII ст.–поширення християнства на народи Північної Європи ;
 IX–X ст.–на народи Балканського півострова ( серби, болгари ),Київську 
               Русь, Скандинавію ( до ХІ ст.)
 XII–XIV ст.– на балтійські племена, на прусів, литовців


Значення християнізації:
-- сприяла процесу феодалізації Європи, тобто поширенню феодалізму 
-- сприяла об’єднанню народів, так як робила їх одновірцями  
-- на початку сприяла розвитку культури ;
-- розпочала процес колонізації інших територій та країн  ( під час хрестових       походів )

З поширенням християнства посилюється і роль церкви. 

Папи домагатилися верховенства над світськими правителями. В утвердженні  думки про верховенства пап  велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430).



Августин Аврелій 
Християнський теолог і церковний діяч (354-430рр.) Видатний філософ-богослов, єпископ. У своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Написав праці:«Сповідь» , «Про град Божий». Він проголосив державу єдиним посередником між людьми та Богом. Вважав, що люди повинні жити за правилами, які розроблені церквою. Мета людства– створення на землі граду Божого,але це стане можливим,коли всі люди не будуть грішити й почнуть виконувати всі правила церкви.





Відносини церкви та світської влади не були однозначними. З одного боку, церква й держава не могли існувати одне без одного. Церква потребувала підтримки світських можновладців і своїм авторитетом освячувала владу правителів. Вона була частиною феодального суспільства, великим землевласником , вище духывництво  належало до І стану.


Роль церкви в житті західноєвропейського середньовічного суспільства була насправді всеохопною:церква претендувала на те,щоб керувати суспільством. Проповідники, порівнюючи суспільство з людським тілом, називали священиків головою й очами, знать—руками,а простолюд—ногами... Церква виконувала багато функцій,які пізніше стали належати державі. Церква очолила рух проти феодальних воєн, за «Божий мир». Церква дбала про бідних, хворих, сиріт і людей похилого віку. Вона контролювала освіту і виробництво книг. У середньовіччі християнська церква мала абсолютний вплив на духовне життя європейського суспільства.

Роль церкви – виберіть позитивне і негативне.



На рубежі V—VI ст. відчутно посилилися позиції папства, що стало наслідком послаблення державної влади в Італії, бо країна пережила завоювання остготами, візантійцями, лангобардами. У цій ситуації папи змогли зосередити у своїх руках не тільки духовну, а й світську владу.

Особлива роль тут належить Папі Римському Григорію І Великому.




Григорій І Великий (бл. 540-604). Він походив зі знатної римської родини. Його батьки були щирими християнами.Здобувши добру освіту, Григорій зайняв найвищу з Римі адміністративну посаду—префекта.У 590р. був обраний Папою Римським. Початок його понтифікату припав на період, коли Італія переживала не найкращі часи. Його влада поширювалася на всій Центральній Італії. Авторитетне слово Григорія було вагомим на Заході. За його понтифікату особливо активно розгорнулася місіонерська діяльність римської церкви. Він вважав, що саме папство здатне згуртувати християнський світ. Григорій підтримував дипломатичні стосунки з багатьма європейськими правителями. Сприяв посиленню світської влади пап . 



Розкол церкви.
На Заході християнську церкву очолив Пала Римський,а па Сході — Патріарх Констаиіиноиольський. Між ними не втухали безконечні суперечки й дискусії щодо першості та значимості в християнському світі.
Дедалі більше виникали розбіжності між західною та східною церквою щодо церковно-адміністративного устрою, віровчення, обрядів.

Приводом до остаточного розриву послужила суперечка через підпорядкування церкви в Південній Італії. Ця область тривалий час належала Візантійській імперії, але Папа вважав її своїм володінням.
Тривалі переговори не принесли успіху і у 1054 р. представники Риму й Константинополя розірвали відносини своїх церков й обмінялися церковними прокляттями — анафемами. Відтоді єдина християнська церква поділилася на римокатолицьку і православну. Слово “католицька” означає всесвітня, а “православна” — істинна, справжня.

В історії християнства події 1054 р. були витлумачені як церковний розкол (схизма).

У 1054 р. відбувся церковний розкол. 

Причини:
- розпад Римської імперії на Західну і Східну, кожна з яких бажала мати 
  власну церкву




– боротьба за верховенство та істинність вчення
–боротьба за сфери впливу, за першість та значимість в християнському      світі.




Основні відмінності між католицькою і православною церквами.
У догматах віри:
– вчення про головування папи і його непогрішимість не визнається 
   православ’ям;
– використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату) православ’я 
   відкидає;
– православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує 
   існування також чистилища (перехідний стан між пеклом і раєм).

В обрядах:
-  католики хрещення здійснюють обливанням, а православні — зануренням 
   у воду;
-- миропомазання у католиків здійснює лише єпископ і тільки над 
   дорослими;
– у католиків у суботу піст;
– у православних є ікони, у католиків немає, у них — живопис.

В управлінні церквою:
- заборона у католиків мирянам читати Біблію;
– існування посади кардинала у католиків;
– целібат (заборона одружуватися) у католиків з IX ст. У православних чернецтво поділяється на біле (одружене) і чорне (неодружене).

У звичаях:
- сидячі місця у католицькій церкві під час богослужіння;
–здійснення богослужіння лише латинською мовою у католиків і використання дзвінків для звертання уваги на найважливіші місця проповіді.

Церква була крупним феодалом. Їй належала третина обробляємих земель и тисячи залежних селян. Були і інщі джерела багатства церкви . А саме –




Церковна ієрархія 








На території Центральної та Західної Європи поширився католицизм. Церковні обряди в католицькій та православній церкві виконувало духовенство. 






Воно поділялося на біле та чорне.

До білого духовенства належали священики, що відправляли богослужіння та жили в миру,серед людей.

Чорне духовенства становили ченці—священики, що усамітнювалися від світського життя в монастирях. 



Церква,  як і суспільство, мала свою ієрархію, передбачаючи підпорядкування нижчих священиків вищім.

У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.

Абат – настоятель (голова) чоловічого католицького монастиря.

Ієра́рхія —поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим.

 


Комментариев нет:

Отправить комментарий