среда, 26 ноября 2014 г.

Могутність і занепад папства. Організація папством.Тема друга.

Велику роль в житті середньовічної Європи відігравала церква . Але був час, коли церква залежала від світської влади – Х ст .
У X ст. церква опинилася в руках світських правителів. Німецькі королі, а потім імператори фактично самі призначали римських пап. Єпископства й парафії давали тим, хто міг більше заплатити за них. 





Це явище згодом назвали симонією — за ім'ям Симона Волхва, який пропонував апостолові Петрові плату за те, щоб той продав йому дар творити дива.


Клюнійський рух і зростання могутності церкви.


Саме в цей час серед чернецтва  виникає рух  за реформу монастирів, 

підвищення ролі духовенства та звільнення церкви від світської залежності.





Абатство Клюні, сучасний вид.



Цей рух зародився в середині X ст. в абатстві Клюні в Бургундії ( Франція ) й отримав назву  клюнійського.
















Клюнійський рух --  це рух за реформу монастирів, за посилення ролі церкви у суспільному житті, за звільнення її від світської залежності.





Клюнійці вимагали:
-  звільнити церкву від підпорядкування світській владі;
– встановити сувору дисципліну для всього духівництва — від ченців до 
   Папи римського.

Один із лідерів клюнійського руху  Григорій VII  був обраний папою.

Діяльність Папи Григорія VII
Розгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців. Впродовж 1073-1085рр. ним були проведені наступні реформи:
- Установив новий порядок обрання римських пап конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість втручання у вибори світських осіб.
- Запровадив целібат — заборону одруження для духовних осіб. Цим він забезпечував недоторканність земельних володінь церкви, що їх раніше дехто з духовенства намагався залишити у спадок своїм дітям.


– Скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.
– Заборона симонії — продажу і купівлі церковних посад.

З другої половини XI століття  папа  обирався вищими посадовими особами католицької церкви - кардиналами - без втручання імператора та інших світських держав.
Для цього зібрання кардиналів замикали в залі, доки не закінчаться вибори нового папи.  Відтоді зібрання кардиналів з обрання папи почали називати конклавом (у перекладі з латинської — «під ключ»). Якщо через три дні кардинали не доходили згоди, їхнє харчування обмежували, а ще через п’ять  днів, щоб прискорити  вибори, переводили на хліб і воду.







Зараз КОНКЛАВ  -- колегія кардиналів, яка обирає Папу Римського.


Сучасний конклав.



Церква проголошувалася вищою за світську владу. Правом церкви було прощати гріхи всім бажаючим — треба було лише придбати грамоту про відпущення гріхів – індульгенцію. Папська влада проголошувалася вищою за владу королів та імператорів.

Григорій VII   заборонив білому духовенству одружуватися, щоб турботи про сім’ю не відволікали його від церковних обов’язків. А головне – він стверджував, що всі світські правителі мусять підкорятися Папам і складати їм васальну присягу. 

Коли Григорій VII скасував право світської влади призначати єпископів, імператор Священної Римської імперії,  Генріх IV оголосив у відповідь, що позбавляє Папу сану.



Свій лист до папи він закінчив зухвалими словами: «Ми, Генріх IV, король Божою милістю, з усіма нашими єпископами говоримо тобі: геть звідси!» Тоді Папа відлучив Генріха від церкви (заборонив здійснювати церковні таїнства - причастя, покаяння та інші), а всіх його підданих звільнив від присяги на вірність правителю.
Негайно проти Генріха піднялося повстання, виникла реальна загроза втрати трону. І відбулося неймовірне: Генріх вирушив на поклін до Папи. З великими труднощами йому вдалося подолати зимові Альпи і досягти неприступного італійського замку Каносса, де перебував Григорій VII.







Тільки ціною нечуваних принижень Генріх IV вимолив у папи прощення. 25 січня 1077 року, Генріх босоніж во власянице стояв під стінами Каноссы, очікуючи рішення Григорія. Воно настало лише через три дня: 28 січня Григорій зняв опалу з свого супротивника.









З тих пір вислів «ходіння  в Каноссу» означає  повну поразку і необхідність виконувати найпринизливіші вимоги.

У ХІІ – ХІІІ ст. папство стало незалежним від світської влади і таким могутьнім, що мало європейських монархів за своїх васалів . Про могутність Пап свідчить вже те, що вони підняли ледь не всю Європу на хрестові походи .

Інвеститура --  призначення на церковні посади.








Найвищої могутності папство досягло за понтифікату Інокентія III (1198-1216). Це був один із з найвпливовіших римських пап епохи Середньовіччя.








Іннокентій ІІІ (1161 – 1216) – народився в Італії, племінник папи Климента III .Навчався богослов'я в Паризькому університеті і права в Болонському. У вересні 1190 Климент III призначив його кардиналом.
У 1198 р. був обраний Папою Римським. Ініціював Четвертий хрестовий похід (1199–1204), який 1204 року поклав початок Латинської імперії в Константинополі. Підтримував створення 1198 р.в Палестині Тевтонського ордена й надавав підтримку його першому Великому Магістру — Генріху Вальпоту. Відлучив від церкви французького, німецького та англійського короля . Це означало, що церква їх не захищає. і отже дозволяє підданим позбавити їх влади і навіть вбити.

Боротьба церкви з єритиками.

Як не сильна була церква, серед городян і селян з'являлося все більше людей, які виступали проти її вчення. Таких людей духовенство називало єретиками (єретик в перекладі з грецького означає «відступник»).


Єретики стверджували, що церква «зіпсована»;  Папу вони називали намісником диявола, а не Бога. Єретики відкидали дорогі церковні обряди, пишні богослужіння. Вони вимагали, щоб духовенство відмовилося від десятини, від своїх земельних володінь і багатств. Єдиним джерелом віри для них було Євангеліє з його ідеєю «апостольської бідності». У своїх проповідях єретики засуджували священиків і ченців за відмову від бідності. Вони самі показували приклад праведного життя: роздавали своє майно бідним і жили за рахунок подаяння.



Багато єретики захищали селян і бідняків. Вони виступали проти феодальних повинностей і податків, закликали «жити працею рук своїх». Деякі навіть вимагали відмови від будь-якої власності або мріяли про рівність в майні. Були серед них і такі, хто пророкував, що в близькому майбутньому наступить «тисячолітнє царство справедливості» або «царство Боже на землі».
У боротьбі єретиків висловлювався протест городян, селян, бідняків проти феодальних порядків і панівної церкви .
Єресь – це релігійне вчення , що заперечує основні положення панівної церкви.

Єретики – прихильники вчень, які виступали проти панівного 
становища церкви, які на свій розсуд пояснювали Біблію.

Церква вела жорстоку боротьбу з єретиками.








Те, що не входило в плани духовенства, що могло підірвати її авторитет, суворо каралось –  єретеків, дослідників природи, перших науковців спалювали на вогнищах, під тортурами змушували відрікатися від своїх поглядів. Такі погляди церква вважала єрессю – помилковими, небезпечними, а тих, хто їх висловлював називали єретиками і це був один із найбільших гріхів. Для виконання цих завдань була організована інквізиція – церковний суд.













Інквізиція -- спеціальний церковний суд,  створений для боротьби з  еретиками.






Інквізитори вважали небезпечними для церкви будь-які книги, висловлювання, які не сходилися із біблійними уявленнями чи були просто незрозумілими. Цікаво, що «єретичні» ідеї знаходили не лише в діяльності допитливих учених, а й серед духовенства . Священнослужителі, які дорікали отцям церкви за непомірний потяг до багатства та розваг, ризикували позбутися життя за таку сміливість. Адже деякі церковні діячі накопичили чимало добра, хоча серед віруючих проповідували скромність. 
Переслідування єретиків приносило великі прибутки. 




Майно страчених ділилося між церквою, владою і донощиком. За допомогою інквізиції церква розправлялася з учасниками народних рухів, з вченими і письменниками, чиї погляди розходилися з її вченням.

На початку XIV ст. політична ситуація в Західній Європі докорінно змінилася. Активізувався процес державної централізації. Почали формуватися національні єдині держави. Королівська влада підпорядковувала собі феодальну знать — світську й церковну. 

І хоча церква відстоювала своє положення , але поступово втрачала свою роль .

Чернечі ордени.

Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво.

Чернечі ордени -- це організації ченців, які пропагандували 
і передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.
-- орден бенедиктинців   ( VI ст. )
-- орден цистеріанців      ( ХІ ст )
-- орден францисканців  ( ХІІІ ст )
-- орден домініканців       ( ХІІІ ст. ) 

Бенедикти́нці, бенедиктини   — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви.









Заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут, близько 529 року у Монте-Касіно (Італія). Девізом є: «Молись і працюй» — лат. « Ora et labora ». 








Абатство  у Монте-Касіно (Італія). Сучасний вигляд.

Наголос у діяльності бенедиктинців робиться на молитви, інтелектуальні заняття, релігійне мистецтво, місіонерську роботу.Після смерті св. Бенедикта в 547 році, заснований ним монастир Монте-Кассіно проіснував недовго і був зруйнований лангобардами близько 577 року (пізніше він був відновлений).


Ченці за підтримки папи Григорія I Великого розійшлися по різних країнах, сприяючи поширенню статуту та ідей св. Бенедикта. Незабаром монастирі виникли в Англії, Франкському королівстві, інших країнах Західної та Центральної Європи, а до XI століття і у Східній Європі. 

Оскільки Статут св. Бенедикта не передбачав централізованих структур, які об'єднують монастирі, то до XI століття монастирі, що використовують бенедиктинський статут, були незалежними. В X - XI століттях орден зазнав декількох істотних реформ: почали з'являтися конгрегації монастирів, від бенедиктинців відбрунькувалися ордена камальдулів та цистерціанців, була проведена реформа чернечого життя, так звана Клюнійська реформа (за назвою абатства Клюні).

Вклад бенедиктинців в культуру і цивілізацію західного суспільства величезний, в епоху раннього Середньовіччя бенедиктинські монастирі були головними осередками культури в Західній Європі. Зі шкіл при абатствах вийшли практично всі видатні вчені того часу, в тому числі Беда Преподобний, Алкуїн та ін. У бібліотеках при монастирях зберігалися і переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, велося навчання людей. При монастирях організовувалися ярмарки, що пожвавлювало торгівлю; лікарні, де лікували стражденних. 

Цистеріанці  






Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум».

Герб орденуцистеріанців












Назва «цистерціанці» походить від першої обителі ордену — монастиря Цистерціум, що був заснований у 1098 р. на місці поселення Сіто в Бургундії. Заснував у 1098 році абат Робер у м. Сіто.

Велику роль в становлені ордену відіграв святий Бернар Клервоський.









Цистерцианские абатства вели велику господарську діяльність, їм належали великі земельні угіддя. Цистерціанці внесли великий вклад у розвиток середньовічної економіки та її технічне переозброєння.
Великий внесок вони внесли в науку та освіту.

Бібліотеки цистерціанців були найбагатшими зібраннями давніх рукописів з усієї ойкумени, а хрестові походи на Ближній Схід та реконкіста в Іспанії, де християнський світ зустрічався з мусульманським, доповнювали давні знання досягненнями ісламського Сходу.

Францисканці -- члени римо-католицького ордену Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким, автором «Гімну до Сонця».




Францизск Асізський -- засновник ордену францисканців. Канонізований 1228 року. Одним з перших не тільки в християнстві, а й західній культурній традиції став підкреслювати духовну рівноправність з природою, проповідував любов і співчуття до всього живого, намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею рівності усіх живих створінь, включаючи людину.






Проповідували любов до всього живого, відмову від власності, життя в бідності , тільки за рахунок   жебракуваня.Завданням ордену була боротьба з єретиками і проповідницька діяльність серед народу ідеалів аскетизму та любові до ближнього. На чолі ордену стояв генерал. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах.

Домініканці (домінікани, «брати проповідники» — католицький чернечий орден, заснований у 1215 в Тулузі (Франція) іспанським монахом (ченцем) св. Домініком (1170-1221).


Домініканський орден. Заснував іспанський монах Домінік де Гусман (1170 – 1221) для боротьби з альбігойцями.






Домінік де Гусман -- чернець, проповідник, католицький святий.
Основне завдання ордену – боротьба з єресями та эритаками,утвердження католицизму, проповідницька діяльність. У 1232 році Папа надав домініканцям інквізицію. Вони були суддями та служителями інквізиції.







Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий факел — вогонь істини. Цей образ виник завдяки грі латинських слів: монахів часто називали домініканцями (лат. Dominicanes),що означало послідовники Домініка; 


однак, їх назву можна перекласти і як «пси Господа» (лат. Domini canes).

У 1227 домініканці отримали право повсюдної проповіді і сповіді. Заснували і утримували університети в Болоньї, Кельні, Оксфорді. Під їх впливом знаходились богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших міст Європи. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці — один з найвпливовіших католицьких монаших чинів.

Єресь – релігійне вчення, що суперечить панівному церковному віровченню.

Єресь – свідоме відхилення від загальноприйнятого релігійного вчення, що пропонує інший підхід до релігійного вчення; виділення зі складу церкви нової громади.

Єретик – прихильник єретичного вчення.

Інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.

Інквізиція – загальна назва ряду установ Римсько-католицької церкви, призначених для боротьби з єрессю.

Конклав – зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), які обирали Папу римського, що виключало можливість втручання у вибори світських осіб.

Інтердикт – заборона богослужіння обряди хрещення, отпеваніє та 
 ісповідь.

Аутодафе -- церемонія проголошення та виконання вироку 
інквізиції над групою єретиків на головній площі міста при великому 
скупченні народу, у присутності церковної та світської знаті.




Комментариев нет:

Отправить комментарий