четверг, 6 ноября 2014 г.

Ізраїльсько -- Іудейське царство. Тема третя.

На південь від Фінікії,між річкою Йордан і східним берегом  Середземного моря, розташована давня країна Палестина.  
Свою назву ця земля отримала від давніх мешканців — філістимлян.


За природними умовами вона поділяється на три частини :







-- низину вздовж моря,
-- нагір’я від низини до долини р.Йордан ,
-- скелясте Зайордання.

Землі в низині і середній частинах країни були дуже родючими.
Через усю Палестину проходять два гірських пасма . З півночі на південь через країну тече р.Йордан і впадає в Мертве море. Долина Йордану придатна для землеробства, а південна частина країни, гориста напівпустеля навколо Мертвого моря,— для  скотарства.





Переселення єврейських племен до Палестини.



Чотири тисячі  років тому до Палестини  прийшли кочові скотарські племена євреїв. Вони почали завойовувати Палестину. Хананеї та філістимляни (місцеві племена) чинили їм запеклий опір, але євреї перемогли і завоювали Палестину. 




Само слово “євреї” означає “зарічані люди”, тому що вони переселилися до Палестини з-за річки Євфрат .



Розселевшись в Палестині в ХІІІ ст. до н.е. євреї перейшли до осілого способу життя і почали займатися землеробством і садівництвом. Землі в долині р.Йордан були дуже родючими.




Крім землеробства, садівництва, скотарства євреї займалися також різними ремеслами та торгівлею, почали виплавляти залізо.   


Із  далекого Дворіччя євреї принесли численні легенди й міфи, що передавалися від батька до сина.  Переказуючи їх, кожний  додавав до них щось своє. Із цих  переказів поступово  склалася Біблія. 

Давньоєврейські держави.






В XI ст. до н.е. цар Саул об’єднав єврейські  племена  та  заснував Ізраїльське  царство.  За  розмірами  воно було  невеликим,  його населення займалося землеробством,  розводило  худобу.
















Одночасно  з  Ізраїльським  у південній  частині  Палестини  виникло Іудейське царство. За легендою,  його заснував цар Давид, що царював близько 1005-965 рр. до н.е.



















Після  смерті  Саула  Давид  об’єднав обидві держави  в Ізраїльсько-Іудейське царство. Він оволодів  Єрусалимом  і зробив його столицею. Відтоді Єрусалим і гору Сіон почали називати «містом Давида». Сюди було перенесено  святині,  переселилися  жерці  та священики.








Давид :
-- зробив столицєю об’єднаної  єврейскої держави Єрусалім 
-- запровадив податки
-- провів перепис  населення
-- шляхом завоювань  расширив територію держави  

Найвищого розквіту Ізраїльсько-Іудейська держава досягла при сині Давида – царі Соломоні.





Син царя Давида — Соломон, який правив у X ст. до н.е. (964 – 928 рр. до н.е.) , уславився  своєю  мудрістю.  Він  уже не  вів кровопролитних  воєн, як Саул чи Давид, а мирно розбудовував  свою державу. 


При царі Соломоні :
--развивалася торгівля і ремесла, господарство в цілому
-- припинилися війни, наступив мир
-- був побудований царський палац  
-- був побудований храм богу Яхве









На четвертий  рік  свого  
царювання  Соломон почав будувати в Єрусалимі великий  храм  єдиному богу  євреїв  — Ягве.  Сім років  тривало будівництво, на якому працювали сотні робітників.





По всій землі йшла чутка про розумі і справедливості царя Соломона. І люди приходили до нього, щоб він розсудив їх спори. 

Одного разу прийшли до нього дві жінки і принесли маленьку дитину. Кожна з них стверджувала, що це її дитина. Щоб дізнатися, яка з них бреше, наказав мудрий Соломон воїну розсікти дитину мечем навпіл і віддати кожній жінці по половині. І тоді перша жінка злякалася і закричала: «Не вбивайте його! Краще віддайте мого сина їй!» 


Так дізнався мудрий Соломон, яка з них справжня мати, бо матері швидше віддадуть своїх дітей іншим, лише б діти залишилися живими.

Після смерті Соломона держава  розпалася  на  дві  частини: Ізраїль та  Іудею.  Довготривала війна між ними послабила обидві країни, і вони стали легкою здобиччю для завойовників.

У  VIII ст. до н.е. Ізраїльське царство завоювала Ассирія
У  VI ст.до н.е. Іудеське царство завоювало Ново-Вавілонська держава.

Релігія давніх євреїв.

Давні євреї вірили тільки в одного бога   Яхве.  Така релігія  називається  єдинобожиєм .





Згідно Біблії, заповіді Бога єврейському народу приніс пророк Моісєй.
Вони були начертані на скрижалях - камінних плитах.






Великою культурною спадщиною єврейського народу вважається
«книга книг»  - Біблія.

Історію  єврейського народу викладено  в  Біблії,  у Старому Завіті.  




У  Біблії  розповідається,  що першим євреєм був  Авраам,  якого  і вважають  прабатьком  усіх євреїв. Він  жив  поблизу  шумерського міста Ур, був  скотарем  і  кочував берегами  річок  Тигр  та Євфрат,  а згодом прийшов до Ханаану і оселився там. 

Від  Авраама  походив  рід,  який починався сином  Ісааком  та  онуком  
Яковом.  Яків згодом змінив  ім’я  на Ізраїль  -   саме  тому  євреїв  стали ще  називати  ізраїльтянами.  Яків  мав 12  синів, які й дали початок  12  племенам.
Ізраїльські племена поклонялися єдиному Богу, якого називали Ягве. Це ім’я було заборонено вживати  без  потреби,  тож  його  замінювали  словами «Бог»,  «Господь мій».  Давні євреї вірили,  що Ягве віддав землю Ханаану - ту його частину, що пізніше стала називатися Палестиною, -  народу Ізраїлю.







Біблія
Назва  цієї  священної  книги  походить  від  міста Бібл, куди завозили папірус (грецькою — «біблос»).
Біблія (від грецького — збірка книжок) — Святе Писаніе, священна 
книга усіх християн, у якій викладено історію створення Богом Всесвіту та людини. 
У Біблії знайшли відображення багато історичних подій.  
Біблія  поділяється  на дві частини:  Старий  Заповіт  і  Новий Заповіт.

Біблія  (з  грецької  «книги»)  -   збірник давніх текстів,  що їх визнають в  іудаїзмі та  християнстві як Святе  Письмо.  Найдавнішу  її частину християни  називають Старим Завітом, другу частину, у якій ідеться  про життя Ісуса Христа, Новим Завітом.
Біблія  складається  з  окремих книг, створених різними авторами. 
Важливу  роль  у  створенні  Святого Писанія відіграли пророки.


Пророк — людина, що пророкує (проголошує, сповіщає) людям  
слова Бога.  

Серед  Біблійних  пророків  найвідоміші  —  Мойсей,  Давид, Соломон та інші.

Найдавнішою частиною Біблії є Старий Заповіт, що містить перекази стародавніх євреїв,  роздуми мудреців, розповіді про закони та звичаї.

Тривалий час вважалося, що Біблія — це лише зібрання релігійних 
правил й оповідок. Із часом історики підтвердили окремі факти, згадувані в Біблії: археологами були знайдені стародавні міста, наприклад, 
Ур, Єрихон, Вавилон, глиняні таблички, що містять історію Всесвітнього потопу, а також поеми про створення світу. 


Деякі держави, що згадуються  в  Старому  Заповіті,  зокрема Ассирія,  до  археологічних розкопок ХІХ-ХХ ст. були відомі лише з тексту Біблії. У Біблії є й відомості про історію Стародавньої Палестини, про життя  єврейського  народу,  його  стосунки  із  сусідніми державами — Вавилоном, Ассирією та навіть Римом. Таким чином, Біблію можна вважати надзвичайно цінним історичним джерелом. Проте слід пам'ятати, що в тексті Старого Заповіту зустрічається чимало суперечностей.  Тому вчені  по-різному оцінюють деяку інформацію, подану в Біблії.









Комментариев нет:

Отправить комментарий