вторник, 18 ноября 2014 г.

Кіммерійці та скіфи на теренах України.( Ч.ІІ ) Тема третя.

У VII ст. до н. е. на зміну кіммерійцям прийшли  скіфи.





Скіфи,як і кіммерійці,були іраномовним народом.У Причорноморські степи скіфи  примандрували  зі степових районів Передкавказзя. 








Заняття скіфів .

Як і кіммерійці,  вони були кочовиками,основу господарства яких становило скотарство, а саме --  конярство.
Вони вели  кочове  життя, тому  багатство  скіфа визначалося  кількістю худоби. Догляд  за худобою та війна — дві справи, шановані скіфами понад усе.Отже,другим важливим заняттям була військова справа.


Цей  численний  іраномовний народ  об’єднав  під  своєю  владою  залишки розгромлених  кіммерійців  та  інші  племена. 

Тепер  причорноморські  степи  стали  називати Скіфією , а їхніх мешканців скіфами.

«Батько історії» Геродот  так описав спосіб життя скіфів. «Вони не засновуютьані міст, ані укріплень, але, будучи кінними стрільцями, возять свої  будинки  із собою,здобуваючи  їжу не від плуга, а від розведення свійської худоби».Житлом для скіфа був візок із критим верхом, а вірним товаришем скотаря-кочовика — кінь. 

Скіфський цар Атей казав, що «іржання коня йому миліше за звуки флейти».


Основу  їхнього  війська  становила легкоозброєна  кіннота.  







«Кожен з них - кінний лучник», -  писав про  скіфів давньогрецький  історик  Геродот.
Далекобійний лук (умілий воїн з нього міг вистрілити на відстань понад 500 м), короткий меч і  спис  — такою була зброя  скіфського воїна. 













Головна ударна  сила у  скіфів  — це загони важко озброєних  вершників, захищених  панцирами, шоломами  та щитами.











Потужна зброя давала скіфам можливість здійснювати  походи  навіть до Передньої Азії.



Битва скіфів і персів
Свою  вояцьку  вправність  скіфи виявили  в  багатьох  походах. Проте слави непереможних зажили після війни проти персів. «Раніше, ніж коли ми того зажадаємо, битися ми не будемо», - так відповіли скіфи перському царю Дарію І, який, прагнучи їх підкорити, привів у Причорноморські степи величезне військо. Та це військо не здолало скіфів.




Відбита перська навала сприяла піднесенню Скіфії у V—IV ст. до н.е.

На межі V—IV ст. до н. е. деякі скіфські племена  перейшли  до напівкочового способу життя,  призвичаїлися  до землеробства. Вони вирощували  ячмінь  і просо,  зручне  для вироблення твердих  кормів, необхідних  під  час зимівлі  худоби. Скіфи  освоїли  різні ремесла: обробку дерева,  прядіння,  ткацтво.  Виникли скіфські села й городища — укріплені поселення із захищеними місцями торговищ і бродів. 
Наприклад,  величезне Бельське  городище  (Полтавська  область) розташоване  на кордоні скіфських  володінь,  було  добре  захищене.

Держава скіфів. 
Скіфи  почали  поступово  встановлювати  свою  владу  над  народами Північного Причорномор’я і створили могутнє об’єднання,  відтоді  відоме  у грецьких джерелах як Скіфія, що активно розвивалося впродовж V—IV ст. до н.е. Учені називають  країну скіфів  цього  періоду  — Великою Скіфією. 

Найвищого  піднесення вона досягла  в  першій  половині IVст. до н.е. за правління царя Атея, який навіть карбував власну монету.





Його влада поширювалася  на  величезні  території від Дунаю до Дону. Він мав добре озброєне, дисципліноване кінне військо. 


Влада  царів  кочових  скіфів  була  необмеженою.  Вони  тримали  в  покорі населення величезної  підвладної  території.  Усі  жителі Скіфії вважалися рабами скіфських владик.

Становлення Скіфської держави збіглося в часі з появою давньогрецьких колоній на північному березі Чорного моря.
Велична  давньогрецька  цивілізація  чинила  на  скіфів  могутній вплив. Греки вели жваву торгівлю з цими степовими племенами. Вони купували в скіфів зерно, худобу, рабів.

Несподівані набіги скіфів-кочовиків наводили жах на сусідні народи й грецькі держави.

До  скіфських племен  Геродот  зараховував  власне  скіфів  (скіфів-кочовиків),царських скіфів,  скіфів-орачів,  скіфів- землеробів. Іранськомовними були скіфи-кочовики та  царські  скіфи.


Сліди скіфської величі вчені знайшли на території від Криму аж до Києва й Харкова. Найбільш численні й сильні скіфські племена продовжували вести кочовий спосіб життя,  переганяючи  свою  худобу  неосяжними  степами від Дунаю  до  Дону.  

Скіфи  поклонялися  богам,  які  уособлювали  могутні  сили природи  й виступали  захисниками  різних  видів  діяльності  кочовиків. Особливо шанованими  в  скіфів  були  боги  небес,  полів, річок і війни.

Величезних  розмірів  досягали  кургани над могилами скіфських царів і знаті. Іноді їх називають  «пірамідами»  українських  степів.



Скіфський  курган — поховання у формі штучно утвореного земляного насипу.  Чим  більший пагорб,  тим  більше  заслуг і слави в того, хто спочиває в ньому.





Найвідоміші  серед них  — Солоха й Гайманова Могила на За­поріжжі, Товста Могила  та  Чортомлик  на  Дніпропетровщині, Куль-Оба біля Керчі та інші.

Могили  заможних  скіфів  було  облаштовано  як  підземні  житла. У глибоких  ямах  з дерева споруджено  кілька  приміщень. Небіжчика клали туди,вбраного  в найошатніший  одяг,що  мав  його  за життя,у коштовних прикрасах і  зі  зброєю,поряд ставили  посуд  з  їжею  та напоями. Поряд із господарем  був  і  його  бойовий  кінь у спорядженні, раби.Зверху підземне житло перекривали дошками й насипали над ним курган. Що шанованішим був небіжчик, то вищий курган насипали над його могилою. Бідніших  скіфів ховали  без  особливих почестей у звичайних ямах.
У деяких випадках висота царських курганів сягала 20 метрів. Вони здіймаються в пониззі Дніпра й у Криму. У могилу  царя  спускали небачені багатства—коштовну зброю, золоті обладунки, чарівні прикраси. До «країни мертвих»  царя супроводжували  дружина, воїни-охоронці, конюхи, слуги  й раби. Їх убивали й ховали поруч  із могилою господаря. Наприклад,  під час розкопок  кургану Чортомлик (Дніпропетровська область)  учені знайшли  останки  тіл царя, цариці, дев’яти воїнів і слуг, а також одинадцяти коней.
Розкопки скіфських курганів прославили вітчизняних археологів на весь світ.

Племена  Великої  Скіфії  не  мали  писемності.  Про їхній духовний світ довідуємося зі скіфських прикрас, посуду,  а  також  із  розповідей  давніх греків.  Посуд, зброю, прикраси скіфи оздоблювали сценками зі своїх міфів, легенд.

Скіфи створили самобутню культуру. Неповторності скіфським пам’яткам надає так  званий звіриний стиль.  Зброю та предмети побуту прикрашали зображеннями коней,  оленів,  пантер,  левів, вовків, гірських козлів, птахів, риб.

Серед археологічних знахідок — справжні витвори мистецтва.

Зокрема, знаменита золота пектораль.






Золота пектораль з кургану Товста Могила. Знайдено в 1971р.  

Пектораль {від латинського) — нагрудна прикраса, ознака влади.


















Золотий грібенець з кургану Солоха 

( IV в. до н.е.)















Срібна чаша з кургану Гайманова Могила  ( IV в. до н.е.)



















Срібна амфора з кургану Чортомлик (IV ст. до н.е)
















Колчан для стріл, курган Чортомлик  (IV ст. до н.е. )











Скіфський золотий олень (прикраса для щита) 

















Бронзове люстерко IV ст. до н.е.












Ставили  скіфи  й  кам’яні  скульптури  -   на вершині  курганів.




Із граніту, вапняку чи піщанику вирубували фігури, що віддалено нагадували  людські.  Іноді на  них  прорізували  риси обличчя,  руки, деталі одягу та зброї,  проте  ці зображення не мали портретних рис.




Наприкінці III—на початку II ст.до н.е. скіфи  втрачають своє панівне становище у причорноморських степах, вони витісняються новим кочовим народом – сарматами.  Велика Скіфія стала місцем проживання сарматів —племен, що  прийшли зі Сходу. Сильні  й  безжалісні завойовники встановили своє панування в причорноморських степах.

Хоча  після  краху  Великої  Скіфії самі  скіфи не  зникають:  частина їх переселяється  в  Крим  і створює  там  нову  державу  —  Малу Скіфію з цетром – Неаполь ( нині Сімферополь ),  що  проіснувала до III ст. н.е.



Комментариев нет:

Отправить комментарий