суббота, 29 ноября 2014 г.

Хрестові походи. Католицька церква в ХІІІ — на початку ХV ст..Тема друга.

Хресто́ві похо́ди — військово-релігійні походи західно-європейського рицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього і Святої землі від «невірних».



Хрестові походи.

Усього з 1095 до 1291 р. було здійснено 8 хрестових походів до Святої Землі. У походах брали участь:феодали, міщани, селяни, купці  і, навіть, діти.



Безпосередньою причиною хрестових походів з'явився зростання могутності держави турків-сельджуків і завоювання ними в 1070-і роки Близького Сходу і Малої Азії. Вихідці з Середньої Азії, на початку століття сельджуки проникли в підвладні арабам області, де їх спочатку використовували як найманців. 



Поступово, однак, вони робилися все більш самостійними, завоювавши в 1040-ті роки Іран, а в 1055 Багдад. 

В XI столітті в західній Європі спостерігалося помітне зростання населення. Число потенційних спадкоємців в сім'ях феодалів збільшувалось з кожним роком, землю ж отримував тільки старший син. Перед молодшими поставала необхідність зі зброєю в руках виборювати собі право на землю. Щоб припинити міжусобні війни, потрібен був інший привід, і він був знайдений.

Католицька церква вирішила зміцнити за допомогою хрестових походів своє становище, щоб згодом підпорядкувати своїй волі незалежних монархів. Крім того, вони давно шукали можливість і слушний момент, щоб домогтися влади над усіма християнами, не тільки західні, але й східними.

Початок X століття в Європі відбувався надзвичайний підйом релігійності. Шанування всіх християнських святинь іноді доходила до фанатизму. Навіть існувала традиція замінювати смертну кару подорожжю в Єрусалим.

Отже ,
Причини походів :
-- Католицька церква була багатим землевласником і хотіла збільшити свої                земельні володіння на Сході, бо у Європі вільних земель було мало
-- зростання могутності держави турок-сельджуків і просування їх на захід
-- збільшення кількості безземельних лицарів -- молоді сини феодалів не           отримували землю у спадщину
-- тяжке становище селян-кріпаків

Привід :




Єрусалим завжди був святинею для християн.За переказами,там нібито перебувала труна Ісуса Христа. У 1071 році місто було захоплене турками - сельджуками,мусульманами за віросповіданням,а значить, святиня опинилася в руках невірних. Звільнення цієї святині і служило приводом для хрестових походів.Падіння Єрусалиму надзвичайно занепокоїло християнський світ.

Сельджуки також стали розширювати межі своїх володінь на захід, ведучи наступ головним чином на Візантійську імперію. Загроза з боку мусульман змусила візантійського імператора звернутися за допомогою до західних християн. 

Але все ж головним вирішальним фактором стало звернення Урбанта II.


27 листопада 1095 р. в м. Клермон, що у Франції, пройшов церковний собор, на якому виступив Папа Урбан II. Він закликав розпочати військовий похід на Схід. 

За це паломникам будуть відпущені гріхи, а загиблі потраплять у рай. До того ж, людям, які зібралися на майдані, сподобались слова Папи: «Ті, що тут у смутку та злиднях, там будуть веселі й багаті». Іншими словами, глава церкви натякнув на здобич. А це було вирішенням проблеми для рицарів, які, не маючи землі, грабували своїх же – більш слабших феодалів.

Заклик до походу проти іновірців сколихнув маси – на Схід готуватися йти не лише рицарі, а й селяни, мешканці міст. На одяг вони нашивали хрести, тому учасників походів стали називати хрестоносці. 

Багатьом королям і баронам Близький Схід представлявся світом найширших можливостей. Землі,доходи,могутність і престиж - все це,вважали вони, буде нагородою за визволення Святої Землі. В зв'язку з розширенням практики спадкування на підставі первородства багато молодші сини феодалів не могли розраховувати на участь у розподілі батьківських земель. Прийнявши участь у хрестовому поході, вони вже могли сподіватися на придбання землі і положення в суспільстві, якими володіли їхні старші, більш щасливі брати.

Селянам хрестові походи давали можливість звільнитися від довічної кріпосної залежності і стати власником землі.

З чисто економічних мотивів у хрестових походах були зацікавлені європейські міста. Купці розраховували збільшити свій прибуток розширенням торгівлі зі Сходом. 

Католицька церква на чолі з папою римським прагнули поширити свій вплив на нові території і поживитися за їхній рахунок.

 


Перший час у хрестових походах брала участь і селянська біднота, яка жорстоко страждала від утисків феодалів, неврожаїв і голоду.

Темні, задавлені злиднями землероби,здебільшого кріпаки,слухаючи проповіді церковників, вірили, що всі лиха, які вони відчувають, ниспосылаются на них богом за якісь невідомі гріхи. Священики і ченці запевняли, що якщо хрестоносцям вдасться відвоювати в мусульман «гріб господній», 



то всемогутній бог зглянеться над бідняками і полегшить їх долю. Церква обіцяла хрестоносцям прощення гріхів, а у разі загибелі - вірне містечко в раю. Саме біднота перша, у 1096 р., вирушила на схід,маючи при собі замість зброї вила, коси. По дорозі вони грабували, бо вирушили без харчових припасів. А коли зустрілися з турками-сельджуками, то ті їх розбили. 

Результат битви був жахливий: за свідченням сучасника, після бою тюрки склали на березі гору трупів з хрестами на одязі. Так закінчився хрестовий похід бідноти.

Влітку 1096 року слідом за селянами в дорогу зібралися лицарі . «Їх більше, ніж піску на березі і зірок на небі», - сказала принцеса Анна імператору Константинополя Олексію. І в червні 1099 року військо підійшло до Єрусалиму.


В хрониці Рауля Канського описується, як поводили  себе хрестоносці
в захопленому  під час І походу Єрусалімі :
“ …Як тільки вони в місто увійшли скрізь розпорошились …Кинулись в будинки , на дахи, в сади, городи, скрізь – убивають, 

грабують,спустошують …Худобу хватає цей, в будинок вривається інший Одні грабують золото, мідь – інші, не устоявши перед її жовтизною близкучою …Одні хапають срібло, дрогоцінне каміння – інші…  Треті – пурпур, дехто ж – рабів. Всякій шукає те,чого потребує …
Одягу – голий, спраглий – чашу для вина здобуває … 
До дорогоцінностей скупий поспішає …”

А що ж Гріб Господній? Про нього згадали лише тоді, коли обтяжені здобиччю і не встигши змити кров з обладунків, хрестоносці зібралися перед церквою Гробу Господнього і заспівали хвалебний гімн Богу.

Підсумки :

На завойованих землях хрестоносці заснували 4 держави:графство Эдесское, князівство Антіохійське, графство Тріполі і власне Єрусалимське королівство. Населення королівства відрізнялося великою різноманітністю. Крім євреїв, тут було безліч інших націй: араби, турки, сірійці, вірмени, греки та інші.











Однак у 1187 році Салах-ад-дін   легко розбив роз'єднаних християн і взяв Єрусалим, встановив контроль над всією Святою Землею, за винятком кількох прибережних міст.
(Саладін)







Другий хрестовий похід -- 1147—1149 рр. 
Керували король Франції Людовік VII та імператор Німецької держави Конрад III. Проти них став турецький воєначальник Саладін. Після облоги Дамаска хрестоносців перемогли. 




Третій хрестовий похід -- 1189—1191 рр.  
Брали участь німецький імператор Фрідріх I,  французький король Філіпп II Август  та англійський король Річард I Левине Серце. Названий походом «трьох монархів», але не вдався – королі не знайшли спільної мови. Після смерті Фрідріха I похід  завершився поразкою. 




На початку XIII ст. французькі, італійські і німецькі лицарі в четвертий раз опоясались мечем на заклик папи Інокентія III, вони попрямували не проти мусульман, а обрушилися на християнську державу Візантію.   Не останню роль в цьому зіграли венеціанські купці. Саме вони не бажали захопленню Єгипту (це була мета учасників походу), з яким венеціанці успішно торгували і в обмін на плату перевезення хрестоносців на кораблях запропонували розгромити місто Задар - конкурента венеціанської республіки. Завоювавши Задар, хрестоносці залишилися на зиму в покоренном місті. Наступної весни до них прибула німецька делегації, яка запропонувала здійснити похід на Константинополь.

У квітні 1204 року лицарі захопили її столицю Константинополь   і розграбували його, показавши, чого варті всі пишні фрази про порятунок «гробу господнього». На частині території Візантії після захоплення хрестоносцями Константинополя була створена Латинська імперія (1204-1261).  

Четвертий хрестовий похід -- 1202—1204 рр. 
Хрестоносці пішли не проти мусульман, а проти християн. Пограбували   місто Задар, хоча його власник угорський король підтримував рух хрестоносців. Так само пограбували Константинополь, нищачи жителів – християн і тим самим продемонстрували свої істинні цілі.


Наслідки четвертого походу :





Найтрагічнішої зі спроб повернути Святу Землю став дитячий хрестовий похід. Навесні і на початку літа 1212 року в різних частинах Європи стали збиратися юрби дітей, які заявили, що вони йдуть визволяти Єрусалим. Вони вважали, що Господь, що не дав перемоги сильним, але грішних, дарує його слабким, але безгрішним.
Трагічні доліціх дітей: тисячі загинули або були продані в рабство.




Подальші хрестові походи :


1217—1221 рр -- п’ятий хрестовий похід до Єгипту. Завершився поразкою хрестоносців у Дам’єті.

1228—1229 рр. - шостий хрестовий похід. Очолював німецький імператор Фрідріх II. Завершився домовленістю імператора з султаном про вільне відвідання християнами святих місць упродовж 10 років

1248—1254 рр..--сьомий хрестовий похід до Єгипту. Очолював французький король Людовік IX Святий. Завершився поразкою хрестоносців і захопленням у полон короля.

1270 р.--восьмий хрестовий похід до Тунісу. Очолював французький король Людовік IX Святий. Після висадки в Тунісі серед хрестоносців спалахнула епідемія чуми, від якої помер і сам король.




Наслідками Хрестових походів для Європи і Сходу стали майже двісті років жахливих кровопролить. Особливо слід наголосити на тому, що убивства сотень тисяч людей відбувалися при схваленні й участі церкви. Через це хрестоносці звикли сприймати різанину й грабунки як «священну» справу. Візантія загинула під навалою європейців, а вплив Франції і Венеції зріс. Християни й мусульмани стали ставитись один до одного ще більш насторожено. А держави, створені хрестоносцями, поступово перейшли назад до турків-сельджуків, проти яких, власне, й починалися Хрестові походи. Папська могутність відійшла у минуле – заклики очільників церкви до збройних походів уже не діяли.




Наслідки хрестових походів.

Позитивні :
-- утворення нових держав
-- розширення знань християн і мусульман одне про одного і про навколишній світ
-- розвиток торгівлі між Заходом і Сходом через Середземне море   
-- запозичення наукових знань європейцями 
-- знайомство європейців з новими сільськогосподарськими культурами (рис,     лимон, кавун та інші )
-- зміни в побуті європейців -- сприйняття європейцями нових звичаїв               (використання подушок, виделок, миття рук перед їжею)




Негативні :
-- численні людські жертви 
--руйнування міст і загибель пам’ятників культури народів Сходу
--зруйнування Константинополю – центру східної християнської культури
--посилення ворожнечі між православним Сходом (Візантією) та католицьким Заходом (Римом)







Духовно-лицарські ордени.

В епоху хрестових походів створюються духовно-лицарські ордени.

Духовно-лицарські ордени – це військово-чернечі організації західноєвропейських лицарів, з метою захисту паломників і хворих при християнськіх святинях в Палестині, для яких згодом головним стало ведення «святої війни» за Гроб Господній.

Члени духовно-лицарських орденів давали обітницю зі зброєю в руках захищати християн і християнську віру .

Мета орденів: догляд за хворими і немічними паломниками, хрестоносцями, надавати їм духовну підтримку і захищати. Це були духовно-лицарські ордени, де члени намагалися поєднувати лицарський образ з чернечим Підпорядковувалися Папі Римському, але на чолі стояв Великий магістр. Давали обітницю: безшлюбності, бідності і послуху. Жорстка дисципліна. З часом стали володарями багатств, земель, флоту. Заохочували розвиток наук.



Занепад папства.

На межі ХІІІ – ХІV ст.. претензії папства на головування в християнському світі зустріли відсіч нової сили. Це були країни, де розгорталася централізація – процес державного об’єднання. 

Конфлікт спалахнув після того, як французький король Філіпп IV Красивий без дозволу папи Боніфація VII оподаткував французьке духовенство і тим дав ясно зрозуміти, що вважає церкву невід’ємною частиною своєї держави. Папа збирався відлучити Філіппа IV від церкви, але король завдав удару першим. Його посланці вступили в місто Ананьї (під Римом), заарештували там приголомшеного папу і заявили, що він повинен предстати перед французьким судом. Такої образи немолодий уже папа витримати не зміг і раптово помер. 

Папський палац, Авіньйон.
Папську резиденцію було перенесено до Авіньйона. Хоча це місто находилося поза межами володінь французької корони, Філіпп IV мав тут майже необмежений вплив.


Почався тривалий «авіньйонський полон» пап (1309 – 1377). Власне, він мало нагадував справжній полон, просто всі тогочасні папи були французами й виконавцями волі короля. Але саме відтоді почалося ослаблення папства.










Комментариев нет:

Отправить комментарий