вторник, 23 декабря 2014 г.

Роздробленість Київської Русі та її наслідки. Тема третя.

Завдання :
--опрацювати параграф 14 і матеріал блога
-- виписати і вивчити :

-- час політичної роздробленості Київської Русі
-- причини політичної роздробленості Київської Русі
-- форма правління в Київській Русі під час політичної роздробленості
-- поняття – сепаратизм, федерація, монархія
-- які князівства Київської Русі знаходились на території сучасної 
   України під час роздробленості та яке було їх становище
    У вигляді таблиці :
    1 колонка -- назва князівства
    2 колонка -- теріторія розташування
    3 колонка -- політичне життя -- правителі
    4 колонка -- особливості господарства 
-- імена -- Андрій Боголюбський
-- дати -- 1169 р., 1187 р.
-- наслідки політичної роздробленості Київської Русі ( негативні, позитивні )
-- історичне значення феодальної роздробленості Давньоруської 
    держави





Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі.









У світовій  історії  розпад  імперій -  величезних  державних  об'єднань, що утримують у покорі кілька  народів,-  явище  закономірне. Після політичного підйому великих державних об'єднань закономірно наставала їхня політична роздробленість,розподіл на незалежні і самостійні князівства або королівства. Народи,що утримували  у своїй покорі  імперії, розвивалися, прагнули  до державної  самостійності.

Початок феодальної  роздробленості  в  Європі  поклав  Верденський договір 843 р. (IX ст.).Київська Русь також пережила роздробленість і припинила своє  існування  як велика держава. Це  був  викликаний  ходом історії прогресивний  процес  світового розвитку  народів  середньовіччя. 

Рроздробленість в історичній науці називають феодальною,тому що головними її причинами стали утвердження і подальший розвиток землеволодіння,виділення окремих  земель  і  поява  важливих  політичних центрів.

Процес роздробленості привів до розпаду Київської Русі на самостійні землі-князівства, прискорив етнічний розвиток української народності, адже вперше назва  “Україна” зустрічається в Київському літописі, який датується 1187р. 

Процес роздробленості послабив всі князівства, призвів до політичного занепаду держави, послабив її воєнну міць. Саме цім скористались сусідні народи та кочові племена.


Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі:Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське,Ростово-Суздальське,Смоленське,Тмутараканське,Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.


Київську Русь часів роздробленості дослідники називають федеративною монархією.Форму правління визначають як колективний сюзеренітет,за якого замість одного великого князя владу здійснювало об'єднання найвпливовіших князів однієї династії Рюриковичів. 
Сепаратизм — прагнення до відокремлення. 
Федерація -  форма державного устрою, союзна держава, що складається з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність. 
Монархія  — форма правління, за якої найвища влада зосереджувалася в руках одноосібного володаря і передавалася у спадок представникам правлячої династії.


Найбільш значними стали:

Київська,  Чернігівська,  Переяславська,  Галицька,  Волинська  землі,  на яких формувалася українська народність;
































• Володимиро-Суздальська,  Новгородська,  Псковська,  Смоленська,                Рязанська землі,  на яких формувалася російська народність;
• Полоцька,  Мінська,  Туровська  землі,  на  яких  формувалася 
  білоруська    народність.





























Історичне значення феодальної роздробленості Давньоруської держави
1.За своєю суттю роздробленість стала переходом  від ранньофеодальної держави Київської Русі (механічного об'єднання земель) до зрілого феодального суспільства (централізованої держави).
2.У цей перехідний період завершується формування всіх основних рис феодалізму (феодальні повинності селян,  основні права феодалів, елементи управління феодальною  державою та  ін.),тільки не в межах усієї держави (як у централізованій державі),а лише в межах окремих феодальних вотчин і князівств.Таким чином,феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку феодальної держави, ніж ранньофеодальна Київська Русь.
3.Відсутність  єдності  між  князями  ускладнила  боротьбу  з  навалою монголів  на Київську  Русь, прискорила  процес  зникнення  імперії.  Однак Русь стала щитом для захисту народів Центральної і Західної Європи від цієї навали.


Завдання до параграфа 15:
виписати та вивчити :
-- Волинське князівство ( де знаходилось, час коли формувалось, хто започаткував династію волинських князів, хто з волинських князів прагнув об’єднати Волинське князівство, висновок )
-- Галицьке князівство (де знаходилось, час коли формувалось, хто започаткував династію волинських князів, хто з галицьких князів і коли   об’єднав майже всі галицькі землі , за якого князі воно значно зміцніло , висновок )
-- імена -- Ізяслав Мстиславич, Володимир Володарович, Ярослав Осмомисл
-- дати – 1141 р., 1152-1167 рр., 1170 р. 
-- усно на питання після параграфа


-- повторити матеріал до параграфів 12 - 14 , бути готовими до самостійної роботи


«Слово о полку Ігоревім». 
Успішна антиполовецька боротьба київського, волинського, галицького, переяславського і смоленського князів на чолі зі Святославом Всеволодовичем викликала заздрість новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, який увесь час ухилявся від спільних походів. Дізнавшись про чергову перемогу Святослава, він звернувся до своїх васалів із закликом здійснити самостійний похід: 
«Підемо в похід і собі славу здобудемо!» Але похід 1185 р. обернувся трагедією. Військо Ігоря загинуло в битві на берегах річки Каяли, а сам він потрапив у полон.Ця трагедія, як пише літописець, відкрила «ворота на Руську землю».Половці стали спустошувати землі Переяславщини, Чернігівщини, Київщини. Лише завдяки значним зусиллям удалося відбити ворога.


Саме цьому невдалому походу Ігоря Святославича і присвячений твір невідомого автора «Слово о полку Ігоревім». 




«Слово...» написане яскравою поетичною мовою. Незвично виразним і ліричним є «плач Ярославни», який пронизаний народною поезією. Улюбленим образом автора є сокіл. У творі автор різко засудив князівські чвари і закликав до єдності, до об'єднання зусиль для спільної боротьби проти половецької загрози. Невідомий автор „Слова о полку Ігоревім" виступив палким патріотом рідної землі, закликав князів  забути суперечки і чвари, об'єднатися й захистити рідну землю. Він ставив їм за приклад великого князя київського Святослава Володимировича, який був "грозою для ворогів, приборкав їх полками сильними..." За своєю мовою, образами "Слово о полку Ігоревім" — це справжній літературний шедевр.
«Перестали князі невірних воювати,
Стали один одному казати:
«Се моє, а се теж моє. Брате!»
Стали вони діла дрібні
Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари,—
А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали.
(Переклад Максима Рильського)

Галичина була розташована у східних передгір’ях Карпат, у верхів’ях річок Дністер і Прут. У X ст. за правління Володимира Великого землі Галичини, заселені білими хорватами, частково тиверцями та уличами, увійшли до складу Київської держави. Вони мали вдале розташування, будучи недосяжними для нападів кочовиків зі степу. Ці землі були густозаселені та господарськи розвинені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, в Галичині містилися значні родовища солі — важливого товару, яким забезпечувалися вся Київська держава та сусідні держави.


Ще до входження до складу Русі в Галичині існувало державне утворення білих хорватів, сформувалася власна владна верхівка, яка стала основою для майбутнього багатого й могутнього боярства.



Галицьке князівство почало формуватися наприкінці XI ст. на прикарпатській частині Волині. Його центром стала Перемишльська земля, яка до приєднання у 981 р. до Русі перебувала у складі Чеської держави. Засновником місцевої династії став онук Ярослава Мудрого - Ростислав Володимирович, який намагався утворити з Галичини міцний політичний осередок. Його справу продовжили сини - Рюрик, Василько і Володар.
Володимирко Володаревич перетворюється на володаря майже всієї Галицької землі, столичним містом якої з 1141 р. стає Галич. Володимирко зробив чималий внесок у формування єдиного Галицького князівства.






Володимир Володарович на прізвисько Володимирко (1124—1152 рр.). Він у 1141 р. об’єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Переніс свою столицю з Перемишля в Галич. Хоробрий воїн, талановитий дипломат, він зумів відбитися не тільки від чужинців, а й від своїх київських і, волинських суперників, знайшов спільну мову з місцевими боярами. За його князювання землі Галичини сягнули аж до Чорного] моря і сучасної Молдови.

Будучи мудрим політиком, який за будь-яку ціну готовий іти до поставленої мети, зміг відстояти свою незалежність від Києва. Помер несподівано під час іфйськового походу. 



Володимирко своєю політикою захистив Галичину від наступів ворогів і залишив своєму  синові Ярославу у спадщину багату і добре організовану землю,бо князівство менше терпіло від наскоків степовиків (половців), більше контактувало з Західною Європою через Польщу  й Угорщину.



За князювання Ярослава ( син Володимирка ) Галицьке князівство
переживало розквіт. Його володіння розширилися вздовж Дністра далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю (Берладь) опинилися у сфері впливу Галича. На середину 80-х років XII ст. Ярослав став найвпливовішим князем Русі. Намагаючись зміцнити політичну роль князівства, він добився заснування галицького єпископства, для чого заклав у Галичі величний храм Успіння Божої Матері. Його поважали за виваженість, мудрість, освіченість, чесність і доброту. Недарма прозвали Осмомислом (себто мудрим, котрий має вісім розумів). Помер князь 1 жовтня 1187 р.
Унаслідок мудрої політики Ярослава Галицьке князівство перетворилося на одне з наймогутніших у Русі.


Ярослав Осмомисл (1130–1187) Галицький князь у 1153—1187 рр., син Володимира Володаровича. За його правління   Галицьке князівство досягло найбільшої могутності серед українських князівств. Зміцнив князівську владу й боровся зі спробами бояр утручатися в державні справи, воював з половцями. Маючи великий талант державного діяча, Ярослав, уміло застосовуючи і дипломатію, і силу, домагався свого. За часів його правління до Галицького князівства були приєднані землі аж до пониззя Дунаю, що відкривало нові торговельні шляхи по Дністру та Дунаю і сприяло розвитку міст князівства. 



Будував багато храмів, оборонних укріплень. Увійшов в історію під іменем Осмомисл, що означає "за вісьмох мислить",—так було прозвано за великий розум. Це високоосвічена людина, знав вісім мов: українську, грецьку, латинську, польську, угорську, болгарську, німецьку, арабську. Створивши в Карпатах систему оборонних ліній, Ярослав Осмомисл надовго зупинив угорську агресію, не дозволив полякам розоряти галицький край. Київ фактично визнав свою залежність від Галича. Ярослав мирно жив зі своїми сусідами.Ярослав установив дружні відносини з Польщею та Угорщиною, а щоб запобігти їхнім можливим нападам, зблизився зі Священною Римською імперією, Візантією. На середину 80-х рр. ХІІ ст.  Він став найвпливовішим князем на Русі. Про могутність князя Осмомисла згадується у поемі «Слово о полку Ігоревім» :
«Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти
На своїм золотокованім престолі,
Підперши гори угорські
Своїми залізними військами,
Заступивши королеві дорогу,
Зачинивши ворота на Дунаї,
Через хмари каміння кидаючи,
Суд по Дунаю рядячи.
Грози твої по землях течуть.
Одчиняєш ти браму Києву,
Стріляєш із отчого столу золотого
На султанів у далеких землях.»
(Переклад Максима Рильського)

На північний схід від Галичини було розташовано Волинь із розлогими та лісистими долинами. Ці землі були густо заселеними та економічно розвиненими. Ще до входження їх до складу Русі тут існував могутній дулібський союз племен.
У складі Русі Волинська земля мала традиційні міцні зв’язки з Києвом. Із часів Ярославичів київські князі вважали її своєю вотчиною і не бажали віддавати у спадкове володіння будь-якій князівській лінії. Унаслідок цього до середини XII ст. Волинь не мала власної династії князів: вона або безпосередньо управлялася з Києва, або ж волинський престол займали ставленики київських князів. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Монома- ха Ізяслав Мстиславич.

Волинська земля утворилася на західних теренах Руської держави. Формування її територіальних меж тривало майже до кінця XII ст.

В умовах міжусобиці на Волині у 1135 р. осідає внук Володимира Мономаха' – Ізяслав Мстиславич, котрий започатковує місцеву династію.

У середині XII ст. Волинська земля виокремлюється в напівсамостійне князівство, яке вело жорстоку боротьбу з Галицьким. Прагнув об’єднати Волинське князівство Роман Мстиславич, який народився на початку 50-х років XII ст. Він вирізнявся особливими здібностями державотворця і полководця
Він намагався обмежити боярське свавілля, створив сильне військо, заручився підтримкою володимирського єпископа, у своїй діяльності спирався на городян. З початку 80-х років XII ст., після смерті свого дядька Ярослава, Роман розпочав боротьбу за утвердження у Волині.


Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136—1142, 1146—1154 рр. Онук Володимира Мономаха, започаткував на Волині окрему князівську династію. Майже все життя присвятив боротьбі за великокняжий київський стіл і об'єднання України-Русі в єдину могутню державу. З 1134 по 1143 рік княжив у Володимирі-Волинському, а в 1143—46 роках — у Переяславі. В результаті Київського повстання 1146 року став Великим князем. У 1149 році Юрій I Довгорукий, князь володимиро-суздальський, вигнав Ізяслава Мстиславича з Києва, але 1151 року той знову став Великим князем і князював зі своїм дядьком В'ячеславом  до кінця свого життя.


 Після смерті Ізяслава починається новий етап княжих міжусобиць, який призвів до занепаду політичного значення Києва.

Швидкий політичний та економічний розвиток Волинського і Галицького князівств створював сприятливі передумови для їх
об’єднання в єдину державу


1141 р.— об’єднання Галицьких земель у єдине князівство Володимиром Володаревичем.
1152—1187 рр.— зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осьмомисла.
1169 р.— розорення Києва Андрієм Боголюбським.
1170 р.— початок князювання Романа Мстиславича на Волині.
1185 р.— невдалий похід Ігоря Святославича проти половців, 
               оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».
1187 р.— перша згадка в літописах назви «Україна».

Комментариев нет:

Отправить комментарий